Життя випускникiв

З нагоди 70-річного ювілею члена правління Асоціації випускників НТУ «ХПІ» Фоміна Анатолія Йосиповича!

Фомін Анатолій Йосифович

Випускник електромашинобудівного факультету (1971)

Голова первинної профспілкової організації НТУ «ХПІ»

 

Народився 15 червня 1947 р. в м. Костянтинівка Донецької області.

У 1965 р. поступив на перший курс електромашинобудівного факультету Харківського політехнічного інституту, який закінчив у 1971 р. Займався комсомольською роботою. Після закінчення Харківського політехнічного інституту був залишений для роботи в інституті асистентом на кафедрі охорони праці. З 1978 р. – старший викладач цієї ж кафедри, з 1990 р. – доцент. З 1976 р. по 1985 р. працював заступником декана факультету хімічного машинобудування. У 1986 р. був обраний звільненим заступником голови профспілкового комітету співробітників інституту. З 1990 р. і до цього часу працює звільненим головою профспілкового комітету співробітників інституту.

У 1996 році обирався делегатом ІІІ з’їзду Федерації профспілок України. У 2005 р. в зв’язку зі 100-річчям профспілок Харківщини був нагороджений медаллю « Профспілкова відзнака». У 2007 р. в зв’язку з 75-річчям утворення Харківської області була винесена Подяка голови Харківської обласної державної адміністрації та Харківської обласної ради. З 2005 по 2010 р.р. був членом Центрального комітету Профспілки працівників освіти і науки України. У 2010 р. в зв’язку зі 125-річчям НТУ «ХПІ» був нагороджений Почесною Грамотою Міністерства освіти і науки України за плідну педагогічну діяльність та особливий внесок у підготовку кваліфікованих фахівців. У 2012р. був нагороджений нагрудним знаком « Заслужений працівник профспілки працівників освіти і науки України» — «Золота відзнака». У 2013 р. був нагороджений Почесною Грамотою комітетом Верховної Ради України. Обирався делегатом ІІІ, VI і VII з’їздів профспілки працівників освіти і науки України.

 

Пам’яті вченого

До 100-річчя професора Є. І. Ведя (15.03.1917 – 02.06.1978 р.)

На знімку: 1962 рік. Зустріч випускників ХПІ 1952 року. Професор Є. І. Ведь, який виховав сотні спеціалістів-хіміків, у центрі першого ряду (п’ятий зліва).

«Хлопче, а навіщо тобі ця електрохімія? Подивись, все, що навколо тебе, це в’яжучі – будівлі, палаци, заводи…!» Саме так, жартома, намагався переконати мене до вступу на свою спеціальність у 1972 р. завідувач кафедри хімтехнології в’яжучих матеріалів ХПІ професор Євген Іванович Ведь. Зустріч із ним мені, тоді молодому абітурієнту, організував декан неорганічного факультету, мій земляк В. І. Шагайденко. І хоча я все ж обрав електрохімію (щоб не підвести земляка), шана до професора Є. І. Ведя після нашого першого знайомства лишилася назавжди.

Є. І. Ведь належить до когорти славетних випускників нашої «альма-матер», які складають її славу та гордість. Він народився 15 березня 1917 р. в с. Лозовій на Луганщині в робочій сім’ї. Його мати в скрутних умовах виховала чотирьох дітей – його, брата (в подальшому – аспіранта істфаку Харківського університету, репресованого та розстріляного у 1937 році) та двох сестер. Із 15 років Євген Іванович заробляв копійку, працюючи електромонтером на ФЗУ Краматорського цементного заводу. У 1935 р. після навчання на робітфаці у Слов’янську вступив до Харківського хіміко-технологічного інституту, де опановував технологію силікатів. По закінченні, у 1940 р., був призначений на посаду начальника горнового цеху комбінату «Красный керамик» (тоді – Ленінградська область). У 1941–1947 рр. працював у Свердловській області начальником техбюро, головним інженером на заводі вогнетривів, який прирівнювався до військових об’єктів. За свій внесок у оборону країни отримав медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.».

У повоєнні роки Є. І. Ведь працював на викладацькій роботі у Ворошиловградському гірничо-будівельному технікумі та науковим співробітником у рідному ХХТІ (у 1949 р. ХХТІ повернувся до складу поновленого ХПІ). Тоді ж став кандидатом технічних наук (1952 р.), доцентом, а пізніше – заступником декана силікатного факультету ХПІ.

У вересні 1953 р., як один із найталановитіших фахівців ХПІ, був відряджений до Китайської Народної Республіки, де працював на посаді Головного радника Тянцзиньського політехнічного інституту з технології вогнетривів. Внесок ученого у підготовку спеціалістів та аспірантів для цієї країни, створення підручників (які, до речі, сьогодні експонуються в музеї нашого університету) були високо оцінені керівництвом КНР. За свою плідну діяльність Є. І. Ведь був нагороджений медаллю «Китайсько-радянська дружба» за №2, яку йому особисто вручив Голова Держради КНР Чжоу Ень Лай. Пізніше, у 1955 р., науковець був нагороджений ще однією медаллю КНР. Цікавий факт – Євгену Івановичу, як одному з небагатьох іноземних фахівців, була надана висока честь взяти участь у прийнятті військового параду на честь 6-ї річниці КНР, що відбувся в Пекіні на майдані Тяньаньминь, на урядовій трибуні поруч із лідерами країни Мао Цзе Дуном, Чжоу Єнь Лаєм та Лю Шао Ці.

Повернувшись до ХПІ у 1958 р., Є. І. Ведь очолив кафедру хімічної технології в’яжучих матеріалів. Потому вже ніколи не полишав рідного інституту, хоча й отримував привабливі пропозиції щодо призначення на різні посади – проректора Бєлгородського інституту будматеріалів, заступника міністра промисловості будматеріалів УРСР тощо. У 1968 р. захистив докторську дисертацію, отримав звання професора (1969 р.). Учений став фундатором наукової школи з в’яжучих матеріалів на основі промислових відходів, виробництва білих та кольорових цементів на основі доломітової сировини, вогнетривів автоклавного тверднення. Його наукова спадщина нараховує 207 праць, у тому числі 6 монографій та 23 авторських свідоцтва. Серед його вихованців – 9 кандидатів наук. Євгеній Іванович був нагороджений орденом «Знак Пошани».

Очолювана ним кафедра готувала фахівців не лише для СРСР, а й для інших країн – В’єтнаму, Китаю, Німецької Демократичної Республіки. Навчаючись у ХПІ в 70-х роках, я мешкав у інтернаціональному гуртожитку ББК разом зі студентами-«цементниками». Пригадую високі оцінки, які тоді на адресу свого вчителя Є. І. Ведя висловлювали Ханс-Бертрам Фішер, нині професор Ваймарського інституту будівельних матеріалів, всесвітньовідомий фахівець у галузі силікатів, зокрема, гіпсу; а також майбутні керівники цементної промисловості НДР Фолькмар Клаус, Альбрехт Ренкер, Фолькер Хессе, в’єтнамець До Конг Нгок.

Та, перш за все, більшості оточуючих Євген Іванович запам’ятався як талановита, артистична, харизматична особистість, наділена добротою та гумором. Поряд із високопрофесійним викладанням лекційного матеріалу він міг прочитати вірша, майстерно намалювати дружній шарж, потішити численними анекдотами. Якось, не маючи уявлення про гру на музичних інструментах, він сів за піаніно і вже через недовгий час награвав різні композиції. Коли його питали: «Звідки у вас таке незвичайне прізвище?», він, піднявши свої густі брови, з незмінною усмішкою хриплуватим голосом відповідав : «Аз, Буки, Веди».

Через усе життя Є. І. Ведь проніс кохання до своєї дружини Євгенії Іванівни (яка також є випускницею нашого вишу), виховав з нею двох синів та трьох онуків, створивши чергову династію політехніків та передавши їм свої «наукові гени». Адже сьогодні в НТУ «ХПІ» нащадки вченого гідно продовжують його справу в галузі хімічних технологій. Так, на факультеті ТНР працює його онука, доктор технічних наук, професор Марина Віталіївна Ведь. Вона є визнаним в Україні фахівцем у царині технічної електрохімії та хімічного опору матеріалів, застосування засобів штучного інтелекту для моделювання і оптимізації систем електрохімічних технологій, входить до складу Наукової ради НАН України з проблеми «Електрохімія». У її творчому доробку понад 670 наукових праць (40 – у базах Scopus), з яких 8 монографій та 10 підручників і навчальних посібників, понад 80 патентів і авторських свідоцтв. М. В. Ведь у 2014 р. стала переможцем обласного конкурсу «Вища школа Харківщини – кращі імена» в номінації «Викладач фундаментальних дисциплін». Підготувала 5 кандидатів наук.

Син Є. І. Ведя –  Валерій Євгенович Ведь, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри «Інтегровані технології, процеси і апарати», автор понад 300 наукових праць, зокрема 2 монографій, 23 навчальних посібників, 40 патентів і авторських свідоцтв, підготував 4 кандидатів наук. Він відомий своїми дослідженнями в галузі високотемпературного матеріалознавства, зокрема, в напрямах створення високотемпературних електроізоляційних й ерозійно-стійких покриттів елементів газотурбінних двигунів та двигунів внутрішнього згоряння, робочих органів рушіїв орієнтації космічних кораблів тощо, а також створення керамічних нагрівників принципово нового типу. Онука Олена Валеріївна Ведь – старший викладач кафедри комп’ютерного моніторингу і логістики.

На будівлі технічного корпусу НТУ «ХПІ» на честь Є. І. Ведя встановлена меморіальна дошка. Відзначаючи сторічний ювілей цієї непересічної особистості вклонімося його світлій пам’яті!

До 100-річчя від дня народження професора Є. І. Ведя в Музеї історії НТУ «ХПІ» в ці дні відкрита виставка, де експонуються унікальні матеріали, нагороди, документи, наукові праці представників цієї відомої династії політехніків.

 

Несподіваний подарунок від випускника ХПІ Лінника Є. В.

linnik

Нещодавно до офісу Асоціації випускників НТУ «ХПІ» завітала онука випускника ХПІ Лінника Євгена Васильовича з несподіваним подарунком –трьома книгами його авторства. Лінник Є. В. народився в 1940 році. У 1962 році закінчив електромашинобудівний факультет ХПІ за спеціальністю «Автоматизація та електрифікація промислових підприємств». Після випуску працював асистентом на рідній кафедрі. Брав безпосередню участь у створенні кафедри «Промислова електроніка». У своїх спогадах Євген Васильович, зокрема, зазначив, що «…його матеріальний «слід» на кафедрі існує до сьогоднішнього часу у вигляді робочих місць для лабораторних робіт, виготовлених за його кресленнями з міцного ясеня». Пізніше працював на Кубі. З роками захопився літературною творчістю.

Серед переданих до Асоціації книг – збірка з двох творів, а саме «Военная кафедра» та «Линники : Семейные хроники». «Военная кафедра», яку автор визначив як «Записки очевидця», є твором, наскрізь просякнутим теплим гумором та тонкою іронією. Її назва говорить сама за себе, адже вона присвячена темі, добре знайомій випускникам ХПІ минулих років з  числа чоловічої половини, а саме – рокам навчання на «воєнці». «Линники : Семейные   хроники» – це автобіографічне ессе, що не лише змальовує  долі автора та його рідні, але й спонукає до філософських роздумів.

Ще дві книги – «Приключения наладчика на Кубе»  та «Куба» (збірка з двох творів – « Невидимая сторона Луны» та «Матросы дальнего плавання или мир тесен») автор присвятив спогадам про своє службове відрядження на Кубу в 1969 – 1971 рр. Читач знайде тут захоплюючі історії про життя на екзотичному Острові Свободи, згадки про людей, з ким знайомився, спілкувався та працював автор. Самобутній оригінальний стиль викладення, цікаві подробиці, нотки ностальгії по рокам навчання в ХПІ – все це об’єднує всі твори.

Подаровані книги урочисто передані до Науково-технічної бібліотеки НТУ «ХПІ», де користувачі зможуть отримати їх у читальному залі №3. Висловлюємо Євгену Васильовичу щиру вдячність за такий оригінальний подарунок, зичимо міцного здоров’я та нових творчих успіхів!

Правління ГО «Асоціація випускників НТУ «ХПІ».

 

Болгарин Георги Додунеков в Политехе

bul

20 июня 1978 года газета «Ленінська зміна» в материале, посвященном очередным выпускникам харьковских институтов, опубликовала романтичную фотографию. На ступеньках Дворца студентов Харьковского политехнического студент из Болгарии Георги Додунеков дарит цветы Цветалине, своей молодой супруге. И 20 июня этого года, через 37 лет, все было так же как тогда, в далекой и прекрасной юности!

На благоухающий цветущими липами город опустился зной. Но это не помешало Георги Додунекову с супругой Цветалиной приехать в Харьков из Болгарии (г. Велико-Тырново) с частным визитом. Много лет они не были в Украине, и сейчас прибыли сюда именно с целью посетить те места, по которым ходили в юности. Г. Додунеков (на снимке) – выпускник Политеха 1979 года. Учился на факультете транспортного машиностроения, кафедре колесных и гусеничных машин (ныне «Информационные технологии и системы колесных и гусеничных машин»). Цветалина в 1978-м окончила исторический факультет Харьковского государственного университета. Тогда молодожены привезли на Родину отличные знания, которые позволили Георги долгие годы успешно работать на предприятиях военно-промышленного комплекса Болгарии, а теперь заняться бизнесом. Цветалина работала в Великотырновском университете.

Практически у каждого человека самые теплые и счастливые воспоминания связаны с юностью, чудесной порой дерзаний и надежд. Вот и сейчас, 21 июня, ректорский корпус приветливо встретил дорогих гостей своей благодатной прохладой. При поддержке Ассоциации выпускников НТУ «ХПИ» (исполнительный директор правления В. Г. Камчатный) состоялась встреча Г. Додунекова с проректором по научно-педагогической работе, профессором Геннадием Хрипуновым. Они запланировали восстановить контакты и установить тесные связи с выпускниками Харьковского политеха, которые проживают в Болгарии. Это необходимо для будущего сотрудничества и участия в совместных программах.

Экскурсию по коридорам корпуса, где размещены портреты выдающихся выпускников, и в Музее истории НТУ «ХПИ» провела для гостей сотрудник Музея Ольга Валентиновна Корякина. На фотографиях-экспонатах Георги Додунеков увидел много знакомых лиц! А впереди еще была встреча с преподавателями родной кафедры, в частности с бывшим ее заведующим, преподавателем Георги – профессором Е. Е. Александровым!

Творческих успехов вам, выпускники Харьковского политехнического, и до новых встреч!